|
Великий Леонардо да Вінчі сказав: «Художник
– господар над усім, що тільки може прийти в голову людині і, якщо йому
заманеться побачити красу що збуджує пристрасть, він може створити її… А якщо
захоче з гірської вершини подивитися на долину, що розкинулася внизу, а на
горизонті потім побачити море, йому підвладно і це…».
Усе видиме в цьому світі існує не само
по собі, а тільки завдяки світлу, що по-різному відбивається від чисельних
поверхонь. Ця філософія світла унаочнюється в картині Іллі Паньок «Ідеальний
діамант», якій притаманні і поетичні інакомислення, і метафори, за допомогою
яких складний світ асоціацій розкриває світовідчуття автора. Художник
піднімається над боротьбою тіней, над буденністю у високість, до небесного порядку, – там існує lucidus
ordo, вічний порядок світла і рівноваги. Для твору характерна простота і ясність
композиції, прекрасне почуття ритму, насиченість світлом і повітрям, тонкість кольорових
відношень. Автор із зворушливою любов’ю і
ніжністю відтворює загадкове сяяння буття, неосяжні пейзажі із плавним
окресленням пагорбів, сріблястими ріками, що губляться вдалині, розчиняючись у
синяві неба. Він уникає будь-якого драматизму, його персонажі майже завжди
занурені в глибоку задумливість, у внутрішнє споглядання. Головне в його картинах
– поетичність, ліризм, прозора чистота фарб.
У цьому полотні центральним героєм є
«ідеальний діамант», що складається з двох частин, а точніше двох світів – видимого
і невидимого.
На картині видимий світ – це прозоре,
трохи затемнене коло, що кидає ледь помітний відблиск на тло пейзажу, і
намальовано воно попереду скульптури Ніки Самофракійської.
Невидимий світ – це неповторність життя,
прагнення душі, особисті почуття. Цю метафізику уособлює чітко окреслене і
розбите на сегменти коло, у якому, мов у дзеркалі, відбиваються різноманітні
події. Це – своєрідний калейдоскоп історій, що можуть існувати самостійно.
Зміст цих фрагментів невід’ємний від світу реального і уявного, між якими
художник вибудував незримий, але непорушний зв’язок.
Картина привертає увагу не тільки своєю
технічною досконалістю, лаконізмом форм і простотою використаних засобів, а й
особливим лагідним настроєм, романтичною піднесеністю, своєю надісторичністю. У
ній водночас розлиті чарівність і смуток, земне і божественне, явне і незриме,
намагання осягнути не тільки пізнане, а й те, що є підвладним лише інтуїції.
Подібною таємничістю, певним символізмом
постає на картині амбівалентний образ води, що втілює початок і кінець світу.
Водні потоки, як «музика землі», розливаються
в картині ріками та каналами, природними й рукотворними островами і примушують
глядача подорожувати уявними ландшафтами, які викликають різноманітні
асоціації: один острів нагадує нам птаха з розпростертими крилами, інший
чарівну рибу тощо. Художник уособлює річні
потоки із кровоносними судинами, що ширяться по всій землі і служать джерелом
життя, оновлення й очищення.
Вода в його картині мінлива, часом змінює свій колір під світлом зірок і
сонця, її гладь здатна відобразити предмети, а інколи стрімкі потоки сплітаються
в коловорот, що проводить нас крізь світ ілюзій до просвітління.
Як символ захисту від бурхливих подій життя й пошуку власного шляху художник
зображує невеличкий золотий корабель, що пливе назустріч власній долі й істині.
На передньому плані ми бачимо платформу, що символізує основу нашого життя.
Рухаючись по ній ми із нічого, лише із сили нашої мрії і бажання народжуємо
реальне. Так із пустоти народжується ідеальна планета – «ідеальний діамант», що
випромінює життя усіма своїми гранями. Саме так у космосі наша планета
світиться морями, океанами, землями і т.п.
Як ідеальну річ можна розглянути й скульптуру Нікі Самофракійської, що стала
для невідомого художника ідеальним діамантом у творчості.
Життя кожної людини є діамантом, а кожна подія чи мить залишає свій слід на
його грані. Людина поступово наповнюється змістом, що називається мудрістю. Відповідь
на питання вже визначена наперед, а окремі символи лише допомагають прочитати
цю відповідь. «Те, що знизу, подібно тому, що нагорі» – ріст інтелекту полягає
саме у тому, щоб розширяючись знайти аналогії, зрозуміти прихований зв’язок, що
існує між рухом планет і рухом людської души і повірити, що у ній проявляється
божественна воля.
Символи багатозначні, тому сприймаються по-різному не тільки різними
людьми, але й однією людиною у різні періоди життя.
Як діамант народжується з попелу, так із темряві народжується галактика.
Хлопчик зазирає у безодню, де із хаосу народжується сонячна система, а над його
життям вже пророче навис «ідеальний діамант». Ця алегорія мовби промовляє: «Світ
існує через тебе». Так воля, або людське его, дають життєву енергію кожній особистості.
Категорію часу художник виражає за допомогою певних знаків, наприклад, поєднання
в одному художньому просторі сходу і заходу, як символу життя-смерті;
світла-пітьми; добра-зла; початку-кінця. Символічно схід у нас асоціюється із
ранком, світлом, кроком уперед, весною, небом, тоді як захід – із вечором, крок
назад, осінню, синім кольором, землею.
У цій картині кожний предмет невід’ємний від образної структури і вирізняється
невичерпною багатозначністю свого змісту. Так, алегорична скульптура Ніки
Самофракійської – символізує перемогу над життєвими труднощами. Маленька куля,
на якій вона стоїть, є хиткою й ненадійною. Проте ж у кожної людині в житті
трапляється «золотий шанс» піднятися над обставинами і доторкнутися до своєї
мрії.
Як відомо, статуя богині перемоги Ніки була споруджена на острові Самофракія
на честь морської перемоги над флотом сирійського царя. Фігура богині стояла на
високій прямовисній скелі над морем. Її п’єдестал був зведений у вигляді корми
бойового корабля. Могутня і велична Ніка була зображена невідомим скульптором у
невпинному рухові вперед. Впевнена хода богині і гордий змах крил збуджували почуття
радості і віру в безумовну перемогу.
У картині ж Іллі Паньока скульптура богині ніби сприймається як така, що вирвалася
з незримих оков і перейшла вже майже в інший простір. Сповнена бентежної напруги
і пориву, Ніка ледь посунувшись уперед, долаючи вітер, мовби готується злетіти
над морем, віщуючи перемогу і водночас уособлюючи її.
Художник залишається вірним давнім художнім традиціям. У творах митця простежується
його тісний зв'язок з історичним минулим, долею свого народу, для нього є
дорогими вічні скарби світової культури, напрацьовані тисячоліттями.
| 
