Картина „Джерело” – це глибоке розкриття внутрішнього світу людини.
Привабливість твору полягає у психологічній багатогранності образу, який живе,
дихає, змінює нюанси звучання.
Картина є однією з циклу полотен,
присвячених скіфському періоду. Ще з давніх–давен людина обживала
світ не тільки в прямому значенні слова, вона обживала його і своєю думкою,
збагачуючи себе враженнями і знаннями, формуючи те, що називається духовною
традицією.
Ми, як і ця дівчина на полотні, прагнемо напитися із джерела духовної
пам’яті роду. А потім і самі, свого часу, стаємо згадкою, відходячи в долину
тіней.
Особливим мистецьким прийомом художник наче прориває простір картини, де на
великому пагорбі височіє дуб – символ роду, що свято оберігався стародавніми
слов’янами.
І. Паньок часто такою мірою одухотворює
речі на своїх картинах, що людина і предметний світ мовби міняються місцями. На
цьому полотні носієм життя стають неживі предмети: срібний глек з
чертомликського кургану (ІV ст. до н. е.), скульптура–постамент, яка уособлює те
саме життєдайне джерело, торкаючись якого ми оживаємо. І навіть пташка із
зображення на срібному глеку ожила і злетіла донизу напитися живої води.
Ці опановані мистецькі символи дають
змогу відчути, як повно і самобутньо звучить кожна національна культура у
світовому просторі.
