У своєму мистецтві І. Паньок не відходить від дійсності, а додає до нього
поетичні інакомислення, метафори, за допомогою яких складний світ асоціацій
розкриває світовідчуття автора.
У любові художник бачить основу життя, основу мистецтва. Він часто оспівує
кохання у своїх полотнах, підносить його до найсвітлішої людської мрії. Митець
часто торкається самих інтимних боків людського буття, захоплюється красою
жіночого тіла. Він переконаний у абсолютній гармонії людського духу та тіла, що
панувала ще за часів грецької античності, коли митцями оспівувалася молодість,
як риса властива лише античним богам. Ці тенденції живо проступають в картині «Єва».
У свідомості автора образ сучасної Єви це символ володарки неба і всієї
природи, це емблема невичерпної життєвої сили, що відтворює все живе, вічне. Розпущене
волосся Єви підкреслює її духовність, і водночас – ірраціональні космічні сили
та біологічні інстинкти. Як символ вірного кохання Єва тримає у руці квітку
лотоса.
Прадавні мудреці навчали, що кожен символ стає хранителем не лише тієї
актуальної для нас частини Істини, яку ми в змозі осягнути на тому чи іншому
етапі свого життя в залежності від наших здібностей, прагнень та духовних
пошуків. Він також оберігає ту таємничу, заповітну частину великої Мудрості,
яка залишиться для нас загадкою назавжди, оскільки чим більше ми будемо
намагатися її викрити, тим більше вона буде ховатися, даючи нам досить корисний
урок: чим більше ми осягаємо, тим більше розширюється коло Непізнаного. Чим
більше ми знаємо, тим сильніше усвідомлюємо, скільки лишилося ще невідомого,
чого ми негідні й поки що не в змозі зрозуміти.
Таким чином, кожен символ є хранителем Таємниці, за якою приховується ще
одна таємниця... і так до нескінченності.
Такими таємничими, до кінця не розгаданими постають перед нами картини Іллі
Паньока.
