Поєднання класичних традицій народної картини із новими живописними
прийомами та композиційними вирішеннями яскраво проявилося в картині
„Козак–Мамай” Іллі Паньок, який уже не раз звертався до цієї теми у своїй
творчості, щоразу вносячи нові інтерпретації в сюжет.
„Козак Мамай” (Козак–бандурист) був особливо популярним упродовж ХVІІ–ХІХ
століть на теренах Чернігівщини, Полтавщини, Харківщини. Мамая зображували не
тільки на картинах, а й часом на пічних кахлях, скринях, дверях. З цим
зображенням пов’язувалися живі спогади про героїчні звитяги козацтва, їх
незборима сила духу й незламність волі.
Замріяно–медитаційна поза притаманна більшості народних картин із таким
сюжетом, і твори І. Паньок не є винятком. На полотні цього художника Козак
Мамай сидить на стилізованій карті України і становить знаково-символічний
образ українського козацтва, чия слава розвіяна по степах України.
Голова коня, вірного побратима, та шабля лінійно утворюють своєрідний німб
над козаком, що споріднює його із іконним святим. Відсутність глибокого
простору, особлива декоративність картини викликає асоціації із золотим
орнаментальним тлом барокових ікон і надає образу Мамая космологічної величі.
Статичність та емблематичність Козака Мамая має філософсько–споглядальний
характер, який забарвлений містичними тонами. Магічно–охоронного значення
набуває і рушник, розстелений перед ним на землі. Здавна існувало вірування, що
скатертина освячувала і забезпечувала чистоту простору, а рушник ще й охороняв
від злих чар.
Іконний образ Козака–Мамая дає підстави сприймати його як певну метафору,
символ, споріднений з історичними реаліями нації, що піднесений до духовного
образу.
