РОМАНТИЧНИЙ СЮРРЕАЛІЗМ ІЛЛІ ПАНЬКА

Історія культури ХХ ст., є складним процесом духовних пошуків людства, кінцевою метою якого є усвідомлення та пізнання світу через особисте Я. Неоднозначність цього шляху зумовлена самою епохою. На межі ІІІ-го тисячоліття перехід до нової фази розвитку соціуму кардинально змінює закріплені часом соціальні відносини і ціннісні орієнтації. Це складний та далеко не завжди логічний і послідовний процес утворення нової картини світу, перегляд у контексті нової ери розвитку культури глобальних категорій буття людини. Сучасні культурологічні та мистецькі дослідження, фіксуючи складну ситуацію становлення культури майбутнього, пропонують різні шляхи її усвідомлення це продиктоване часто подальшою демократизацією культури, спрямованістю на індивідуальне бачення світу та суб’єктивне втілення його в мистецтві. Кожна епоха формує кардинальні основи людського світосприйняття. У середньовіччі розум особистості перебував у нерозривному зв’язку з Творцем, співвідносячи себе лише з ним. Новий час, пропонуючи утилітарну картину Світу, раціонально та об’єктивно підходить до людини та її буття, апелюючи до її розуму.

ХХ ст. у контексті цього бачення є своєрідним концептуальним концентратом культурного досвіду людства, знаходить своє втілення у діалозі епох, культур, стилів. Художня практика кінця ХХ ст. відобразила нові шляхи формування сучасної картини світу. Як необхідна складова історико-культурного процесу, мистецтво не залишилося осторонь і увібрало у себе проблему Людини в світі культури, тему збереження загальнолюдських духовних цінностей, які не втрачають своєї актуальності в технократичному суспільстві.

Сучасні мистецькі акції утверджують тенденцію культурного відродження Батьківщини, аби запобігти проблемам уніфікації. В центрі уваги сучасного мистецтва опинилося інтелектуальне етнопізнання, відтворення своїх національних коренів. Відродження традицій національної школи повертає нас до власної культурної спадщини. Уважний погляд в історію вищої освіти в Україні допоможе усвідомити не тільки сьогоденні проблеми, а й краще зрозуміти шляхи розвитку сучасного мистецтва.

Серед молодих митців Харкова, які працюють у контексті сучасного національного Відродження, становить інтерес творчий доробок Іллі Панька. У його мистецтві звернення до традицій – постійний процес, пов’язаний з бажанням митця впізнати джерела національної культури, шляхи розвитку національного характеру. Вболіваючи за долю українського мистецтва митець у своїй творчості відстоює думку про художній професіоналізм, який ґрунтується на академічній освіті, що, на його погляд, має великий діапазон для творчості художників різних категорій та стилів.

У своїх полотнах живописець намагається художніми засобами розкрити історичний розвиток української культури, показати долю як окремих людей, так і нації в цілому. Свій стиль він називає „романтичним сюрреалізмом”. Поєднання ірреального з натурним підходом – одна з головних ознак І. Панька. Художник створює виразні образи, картини виконує дві функції – образотворчу та експресивну-декоративну. І. Паньок майстерно обігрує формати картин: його витягнуті горизонтальні полотна містять послідовний показ метаморфоз („Священна алегорія”, „Пантеон життя „, „Кришталева Ольвія” та інші), а вертикальні формати надають композиціям динаміки та урочистості („Українська Мадонна, „Передчуття”). Художник любить великі, широкі живописні поверхні, які завжди вимальовуються зі старанням середньовічного майстра (розпис „Діоніс та Аріадна” в приватній крамниці по вул. Сумській). Його картини розраховані на розгляд довгий та уважний, оскільки кожна деталь, як слова у тексті – якщо їх не розуміти, буде втрачено зміст цілого. Процес осмислення задуму художнього твору втягує глядача в діалог з автором. Принцип залучення глядача у пластичну гру, у світ образів та збудження їх власної фантазії і є ключем для сприйняття його творів. Спираючись на невичерпані духовні традиції, власне осмислення історії та культури, художник відкриває свій власний творчій метод, свій стиль, що ґрунтується на поєднанні національних традицій з досвідом європейського класичного мистецтва з ознаками романтизму та модернізму, передусім сюрреалізму, в результаті такого синтезу народився індивідуальний стиль І. Панька.

Художник розпочинав свою мистецьку діяльність в період „перебудови”, на хвилі вісімдесятників під час навчання в Харківському художньо-промисловому інституті, що має глибокі давні традиції. Ще в студентські роки І. Паньок прагнув розширити свої знання у пошуках власної мистецької концепції знайомиться з художньою традицією бойчукістів, цікавиться творчість художників ренесансу, захоплюється сюрреалізмом.

Під час художньої практики в м. Києві доля його зводить з В. Денисенко, сином І. Денисенко, одного з талановитих учнів І.І. Падалки, добре відомого в українській діаспорі. (Падалка, випускник Української Академії мистецтв, у 1925 р. разом з І.В. Северином та І.Г. Бурачеком розпочинають педагогічну діяльність у Харківському художньому технікумі. І.І Падалка своєю діяльністю розвивав принципи і традиції бойчукістів. З вихованців І. Падалки згодом складається самобутня графічна школа). Ця зустріч надихає молодого митця на розвиток власного оригінального стилю. Після закінчення інституту І. Паньок став одним із тих молодих художників Харкова, кого особливо хвилює проблема розвитку національної спадщини. Йому пропонують залишитися на кафедрі монументально-декоративного розпису на посаді викладача. Але вже через рік він вирішує залишити педагогічну діяльність і всі сили віддати лише творчості.

У 1992 р. починає виставлятися разом з групою „неонеон”. У свій час ця група стала помітним явищем в художньому життя Харкова. Проте на зламі суспільних протиріч припинила існувати, по різному склалися долі живописців...

Наступним етапом у творчості живописця стає картина „Vivos Voco”, що означає „Кличу живих”. Це полотно втілювало для художника нове розуміння свободи, що перемістилося в новий простір і виходить за межі зовнішньої зумовленості. Пафос свободи передається як потяг до удосконалення.

Головний герой картини – український Юрій змієборець, що на білому коні мчить по краю землі та перемагає двоголового змія (дуже символічним виглядає білий кінь який є для козака символом перемоги, символом влади). На картині бачимо одне з втілень давнього символу змія, як уособлення зла, символу тоталітарного режиму. У свій час „Vivos Voco” не вписувалося у пострадянське суспільство, де в умовах ідеологічного контролю і тиску творча думкам обмежувалася чіткими вимогами і штампами.

Незважаючи на проголошення незалежності України, в житті багатьох пересічних громадян не відбулося довгоочікуваного усвідомлення своєї національної приналежності. Ф. Достоєвський влучно відзначив, що кожна національну культура, яка мріє подолати власну захланність та вторинність, повинна мати мужність зазирнути за межі „рідного хаосу”. Сьогодні процес національного відродження перетворився для українців у процес національного виживання. У „Vivos Voco” художник закликає не впасти у прірву саморуйнації та нищення власної культури. Ф. Ніцше висловив цікаву думку, що той, хто бореться із чудовиськами, мусить пильнувати, аби самому не перетворитися на чудовисько. Спробуй-но довший час дивитися у провалля і воно зазирне тобі у вічі. Як втриматися на тонкий межі між буттям та небуттям? Головна думка картини полягає в розумінні тези, що не незалежністю робить націю державною, а боротьба за неї.

Картину боялися виставляти в Харківському художньому музеї на честь 75-річчя святкування Харківського художньо-промислового інституту, а потім і в Києві на республіканській виставці, присвяченій Другому з’їзду художників. Під час молодіжної міжнародної художньої акції „Мрії України” І. Паньок зробив авторський варіант „Vivos Voco”, щоб тим самим дати змогу більшій аудиторії глядачів побачити та зрозуміти головний зміст картини. (Ця молодіжна акція була задумана як естетична альтернатива бездумній рекламі, що заповнила наші міста й дороги. Ці роботи мали б бути використані у великих акціях на вулицях міст України та за її межами).

Художник, взявши цю архаїчну тему, вирішує її по новому. Традиційно в композиції іконописного сюжету „Юрій – змієборець” головного героя зображали в профіль, декоративно. Особливість та новаторство твору полягає в пірамідальній композиції, спрямованій на глядача. Митець черпає натхнення з лірико-пісенної спадщини. Багатство його метафор відводить на другий план сюжетно-тематичну лінію. В даному полотні це і золоті пластини, як символ непереможності, рушник – символ космосу, хліб розрізаний – як доля, та ін.

Художні образи його інтерпретації набувають символічного змісту, стають багатозначними. Так на полотні „Українська Мадонна” відобразились найбільш характерні національні уявлення про волю. Образ Мадонни – уособлення людяності, любові і водночас символ земних страждань. Молода жінка з дитиною на руках – це символічний образ України, та її долі. Ключем до розкриття авторського задуму стає головний промовистий акцент в картині – очі Мадонни, в яких є щось невимовно сумне, принадне і величне.

Зараз художник працює над новим циклом картин, присвячених скіфському періоду. Дві з них вже написані – це „Джерело” та „Кришталева Ольвія”. Живописець в цих картинах прагне показати, що кожен із світів живе за своїми внутрішніми законами, діаметрально протилежними з точки зору етики. Однак як об’єднують такі категорії, як час і простір.

Ідея картини „Кришталева Ольвія” – плинність часу: все проходить, змінюється, зникає, залишається мала частка після тебе. Перед цим полотном згадуються недалекі від сучасності події. Ольвія – це місто-привід. Художник чітко продумав перспективну побудову картини. Лінія горизонту, точка сходу перспективного зображення перебуває на рівні очей глядача. Отож, його постать є оптичним центром картини. І світ людини, і світ природи складні, мінливі, фантастично прекрасні.

Картина „Джерело” – це глибоке розкриття внутрішнього світу людини. Привабливістю цього твору пояснюється психологічною багатогранністю образу, який живе, дихає, змінює нюанси звучання.

Діалог культур, світ реальний, як світ Культур – це сутність творчості, головною та визначальною рисою якої є образ людини в цілому світі. Оригінальна мистецька концепція І. Панька набуває свого особливого звучання у контексті нового бачення світу і людини, підтверджуючи неперервність національних традицій.