Образотворчий лад полотна
є складним і асоціативним. Саме з водою пов’язаний головний зміст цієї картини,
і саме вона дає змогу милуватися її яскравими переливами та вслухатися в
чарівну музику хвиль.
На полотні образ Ріки проступає як своєрідний стрижень Всесвіту. Це
космічна ріка, символ певного світового шляху.
На передньому плані
художник зображує Дерево Життя, що омивається чотирма ріками, спрямованими до
чотирьох сторін світу. Загальноприйняте уявлення про райські потоки, що течуть
від Дерева Життя, є метафорою божественної енергії, творчої сили, що витікає зі
свого неявного джерела в явне і підживлює увесь Всесвіт.
Своєю динамікою ріка символізує світовий плин життя, неминучий перебіг часу
і, як наслідок, втрату чи кінець. Невипадково посередині невеличкого островка,
намальована затока, де два човни: чорний та білий, плавно наближаються один до
одного, викликаючи у нас асоціації з рікою Летою, річкою забуття, у воді якої
фантастично відблискує дивна архітектура минулої цивілізації.
Цей образ – суперечливий символ, що відповідає як творчій, так і руйнівній
силі природи. Двоїста за своєю природою вода, з одного боку, може бути родючою,
рухливою, нести нам як очищення, так і небезпеку. Нерідко у нашій уяві річки
уособлюють певну межу між своїм простором та чужим.
Образ ріки виступає не тільки символом постійної мінливості: («Не можна
двічі увійти в ту саму ріку»), а й несе символічне значення воріт або дверей,
тим самим забезпечуючи вхід у океан єдності.
Фігури на передньому
плані уособлюють різні образи: життя, смерть, поезію, мистецтво, любов,
справедливість. Кожна з них несе своє смислове та композиційне навантаження. У
їхньому спокої та нерухомості відчутна рішучість зробити крок у вічність, і
лише шлях переправи через річку зможе допомогти знайти споконвічний райський
стан та просвітлення.
Особливу образотворчу
красу полотну надає пейзаж: прозорий, легкий, безкінечний, наповнений повітрям.
У ньому не має роздільного імпресіоністичного мазка, буйства фарб. Художник
віддає перевагу м’яким тональним переходам, наслідуючи художнє надбання
голландців та митців доби кватроченто. У пейзажі є чітка дисципліна, оптична
досконалість, підкорення всіх пластичних засобів єдиному задуму.
Улюблений мотив, що часто
звучить у багатьох його картинах — поєднання сходу та заходу. І ця робота не є
винятком. Художник трактує цю двозначність не тільки як часову послідовність
подій (схід та захід сонця) або територіальний покажчик (східні та західні
землі), а і як створення всебічної алегорії, абсолютно умовного часу де
відбувається фантастична інакомовна дія, трактування світової культури як
гармонії унікальних і неповторних національних цінностей.
Особливу увагу на полотні
привертають невеличкі сюжети, що написані із непересічною майстерністю (частину
деталей, що ніби розчиняються в далечині, художник малював під лупою). Так
наприклад ліворуч на одному з островків, художник намалював дівчину біля
криниці, що набирає воду. Десь вдалині між горами розташувався чарівний замок,
а по безкрайніх ланах вівчарі женуть стадо овець. Раптово промінь світла упав і
освітив невеличкий гай, а трохи поодаль подорожній прагне перейти міст, що
прокладений між двома берегами. У цих неоглядних, нескінчених далях стільки
величі та краси, що мимоволі розумієш сентенцію про те, що життя коротке, а
мистецтво вічне. І саме ці слова художник викарбував на передньому плані
картини «ARSLONGAVITABREVIS».
