У своєму триптиху І. Паньок намагається за допомогою художніх засобів
розкрити історію змагання українського народу за збереження власної етнокультури
та свободи. Упродовж сотень років українці боролися за право бути людьми та
господарями на своїй землі, бути незалежними, рівноправними у світовій
співдружності народів. Та на їхній дорозі ставали полчища завойовників,
українофобів-колонізаторів, крадіїв не лише культурно-мистецьких, духовних,
інтелектуальних надбань, а й державності та свободи.
Спираючись на невичерпні духовні традиції українців, осмислюючи історію та
культуру народу, художник відкриває своє світобачення, що подібне до
кришталевої сфери, де у плині поєдналися минуле, сьогодення та майбутнє.
Твір побудований на складних асоціаціях та
філософських роздумах, які насичують кожну окрему картину з триптиху. Так,
наприклад, ліва частина присвячена місії войовничого
заступництва та боротьбі архангелів проти
підступу темряви й хаосу, потворно-руйнівних сил, що отруїли смородом власної
бездуховності всю Землю.
Художник особливо наголошує на образах архангела Михаїла, що здавна
символізує духовну місію України – бути Святим
Воїном у боротьбі зі злом, та архангела Гавриїла, «мужа
сильного, як Бог».
Постать Михаїла – «Небесного Заступника» є доволі символічною
для нас і уособлює нашу духовну боротьбу на полі життя. Щоб стати
людьми, гідними щастя й свободи, слід боротися. Боротися – значить жити.
«Vivere memento»!
За біблійними оповідями, Архангел Михаїл розпочав сміливу
боротьбу проти диявола, хоч і був значно слабший за нього. І, звичайно, на
початку їхнього поєдинку, через нерівність сил, Михаїл програвав. Проте він не
здавався і, коли шансів на перемогу залишилося мізерно мало, вигукнув: «Ніхто
мені не страшний, якщо зі мною Бог!». Ця віра в сили небесні допомогла йому
перемогти і скинути диявола з небес.
І. Паньок кожен символ у картині залучає чітко і промовисто. Упродовж
тривалої боротьби українців за свою незалежність сотні тисяч патріотів поклали
своє життя, захищаючи право нації на існування. І не випадково на щиті
архангела Михаїла зображений традиційний оберег –
символ Сонця (Коло).
Внутрішня композиційна будова
триптиху розвивається за рухом вгору і праворуч. Цей усталений принцип викликає в нашій свідомості певний архетип: рух угору означає підйом, а рух вправо
– розвиток від минулого до майбутнього. Тож
природно, що права частина є протилежною лівій як за
змістом, так і за силою напруги в триптиху. Тут панує царина миру, любові, краси,
щастя і надії на те, що десь на землі існує рай.
Роздуми Іллі Паньок про світобудову
народжують певні образотворчі символи. Рушник наче доля розгорнувся на землі і
композиційно об’єднує увесь триптих. Чорнобривці розквітли на землі, а потім й
у орнаментах. Синій цвіт льону, що розквітнув під підковами коня, плавно
переходить у полотно рушника, на яке висипалося зерно. Із зерна народжується
колос, а колос, достигши, знову народжує зерно. Так само мати народжує дитину,
і цей кругообіг неможливо перервати. І під материнським захистом, у вічному калиновому
листі постала оновлена та юна Україна.
Композиція правої частини триптиху хвилеподібними рухами угору піднімає нас
усе вище й вище, задовольняючи прагнення злитися з небесами. Це шлях справедливості, єднання та процвітання українського
народу. Художник мовби промовляє: це наша місія – відбудувати суспільство вищої
моралі, де панує гармонія, особиста свобода, захищеність та достаток.
Центральна частина триптиху присвячена кульмінаційній дії – перемоги над
злом.
У своїй творчості художник неодноразово звертався до теми Юрія – Змієборця
(або як цей сюжет називають у російській іконографії – Георгія Переможця). Юрій–Змієборець
у пам’яті українського народу є втіленням героїко–романтичного минулого,
водночас у ньому синтезовані складні міфологічні та легендарно-епічні риси. Юрій–Змієборець
– сакральний воїн, який втілює «силу в собі»і служить певній ідеї.
Якщо у своїй ранній творчості Паньок образи Юрія–Змієборця не конкретизував,
то реальні події сьогодення стали поштовхом для втілення в образі Змієборця доволі
відомої особи – Юлії Тимошенко. Звичайно, художник зробив свого роду комплімент
її таланту, цілеспрямованості, бажанню перемоги.
Проте купол Золотих воріт, що височіє над її головою, красномовно промовляє,
що духовність нації стоїть набагато вище. А у Юлії Тимошенко–Змієборця є ще час
і можливість дотягнутися до ідеалу, яким вона постає на цій картини. Своєю
рукою вона вказує на святині, мов би промовляючи: «Там джерело світанку наших
перемог!»
Звичайно, головна ідея триптиху не намалювати портрет Юлії Тимошенко, а
зобразити готовність кожного глядача відкрити себе і свою душу для подвигу. За
постаттю головної героїні зображені Золоті ворота, графічна силуетність яких трансформується
в певний символ – український Тризуб, триєдину силу життєтворення.
Значення Тризуба в українській культурі як символу було
винятковим. Навіть образ скіфської Богині Атти (як і давньоукраїнської богині Берегині), яка зведеними догори
руками захищає свій народ і зображена на латах Тимошенко–Змієборця, це все той самий
Тризуб. І сприймається він як символ могутності, непереможності й охорони проти
будь–якої небезпеки. Це сила, що здатна подолати стихійні й навіть потойбічні
сили.
Образна символіка Золотих воріт, за стінами яких височіють куполи
Свято–Михайлівського храму та величної Софії Київської, підводять нас до прозорої
думки: Київська Русь і Україна – єдині поняття для митця.
Декоративні орнаменти на стінах Золотих воріт нагадують рельєфне тло
українських барокових ікон і проміннями спадають на острів Хортицю наче
освячують славетне минуле.
Чітка ідея зв’язку воїна, коня та змія в одне нерозривне композиційне та
смислове ціле на центральній частині триптиха довічно поєднує двобій життя і
смерті, світла й темряви. Це як пророцтво неминучої перемоги народу, його жадань
та ідеалів, мудрості й волі, борючись за торжество яких ще великий І. Франко
закликав «не ридати, а здобувати хоч синам, як не собі, кращу долю в боротьбі».
