Це полотно втілює для художника нове розуміння свободи, що перемістилося в
новий простір і вийшло за межі зовнішньої зумовленості. Пафос свободи
передається як потяг до удосконалення.
Незважаючи на проголошення незалежності України в 1991 році, в житті
багатьох пересічних громадян не відбулося довгоочікуваного усвідомлення своєї
національної приналежності. Ф. Достоєвський зауважував, що кожна національну
культура, яка мріє подолати власну захланність та вторинність, повинна мати
мужність зазирнути за межі „рідного хаосу”. Сьогодні процес національного
відродження перетворився для українців на процес національного виживання. У
„Vivos Voco” художник закликає не впасти у прірву саморуйнації та нищення
власної культури. Ф. Ніцше сказав, що той, хто бореться із чудовиськами,
мусить пильнувати, аби самому не перетворитися на чудовиська. Якщо довго
дивитися у провалля – воно само зазирне тобі у вічі. Як втриматися на тонкий
межі між буттям та небуттям? Головна думка картини полягає в розумінні тези, що
не незалежність робить націю державою, а боротьба за неї.
Освоєння художником української іконописної спадщини сприяло створенню
власного погляду на іконографію „Юрія–Змієборця”, що знайшло свій вияв у цій
картині. Здавна образ святого Юрія–Змієборця в Україні тлумачився як образ
поборника добра і посідав чільне місце не тільки в іконописному мистецтві, а й
у скульптурі, графіці, фольклорі, у народних піснях, прислів’ях.
У композиції І. Паньок „Vivos Voco” зображення вершника займає майже
всю площину полотна. Красу творові надає пірамідальна композиція, яку
спрямовано просто на глядача, що допомагає акцентувати увагу на
героїко-романтичному настрої. Безмежний простір підкреслюється за допомогою
промовистої плями червоно-брунатного плаща, що в’ється і тріпоче на вітрі за
плечима Змієборця, створюючи тим самим своєрідні коливання в картині.
Сюрреалістичні візії автора, гра із сновидо–алогічним трактуванням простору
викликають справжній подив. „Він простягнув повітря, підвісив вогонь, обмежив
береги моря, затвердив землю, розіслав поля, підніс гори, заглибив долини,
розмістив ліси, відкрив джерела, вилив ріки, вгорі розгорнув небо...”.
Художник черпає натхнення в метафоричному мисленні митців доби бароко,
услід за якими ускладнює свої алегорії, намагаючись відобразити абстрактні
поняття у видимій предметній формі. Багатство його метафор вражає: це і золоті
пластини на тілі вершника, як символ непереможності, рушник – символ космосу,
хліб розрізаний – як доля, та ін. Образна мова І. Паньок близька до
символічно-візуальної мови сновидінь, що характерно як для мистецтва бароко,
так і для сюрреалізму. Мовби з прадавнього сну виринає Успенський храм,
виблискуючи золотими куполами в небі. І водночас з іншого боку картини – той
самий храм, тільки зруйнований. У цій метафоричності – жива історія України:
прадавня велич, краса і те, що залишилося після доби тоталітаризму, – суцільна
розруха та пошматована культура.
